Зустріч із відьмою. Частина 5.

Він стояв на першому поверсі та розглядав двері, яких тут було багацько. Що ж тепер робити? Куди йти далі? Петро розгубився. Певно, Чугайстер переплутав та замкнув усі зали для того, щоб Петро не потрапив туди, куди не слід. Хлопчик замислився. Отже, принаймні одні двері Чугайстер мав би лишити відчиненими та на своєму місці! Двері у столову! Не роздумуючи, хлопчик пішов до синіх дверей. Вони дійсно були незачинені. Петро зайшов усередину, та побачив, що за довгим столом сидять троє — Чугайстер, Яга та Костій Безсмертний, й про щось збуджено сперечаються.

- Занадто! Я кажу вам — це занадто! – почув Петро вигук Костія, перш ніж троє вчителів його помітили.

- Добрий ранок, Петро! – привітався із хлопчиком Чугайстер, та запропонував сісти із ними.

Петро схилив голову в поклоні, але поруч із ними сідати не став. Він попрямував до протилежної сторони довгого столу та й усівся навпроти Чугайстра.
Настала довга тиша. Петро заплющив очі та уявив смачні голубці зі сметаною, та ще й велику кружку яблучного компоту. Коли хлопчик розплющив очі лишалося тільки прийнятися за їжу. Що він і зробив. Голубці були надзвичайно смачними, соковитими та ще й гарячими. Вчителі здивовано спостерігали, як Петро їсть. Доки, нарешті, Костію Безсмертному не урвався терпець.

- От дивіться! – вигукнув він голосно до Чугайстра та Яги і махнув рукою у бік Петра. – От до чого призвело ваше виховання! Я казав Вам, що заборонами лише гірше зробите! Казав?!

Петро слухав Костія та дожовував останній голубець, запиваючи його солодким компотом. Дійсно, нічого доброго Яга та Чугайстер своїми заборонами для Петра не зробили. І хоча хлопчик розумів, що ті заборони — суто уявні, все ж було йому таке відношення вчителів неприємним. Заборону Яги Петро вже обійшов — мав чарівного ключа. Та й на Чугайстрові примхи також був той самий ключ. Та хотілося більшого — волі.

Коли хлопець все з’їв, Яга підвелася з місця та попрямувала до нього. Петро відчув її напруження, по обличчю було видко, що стара жінка хвилюється.

- Ми з тобою ще не знайомі. – почала відьма, всівшись поряд із хлопчиком. – Я од вічності — Яга. Відьма. Але не така, до яких ти звик у своєму світі.

- А яка? – без особливої цікавості запитав Петро. Він хотів, щоб стара жінка відчула його байдужість. Чомусь хотів зробити їй боляче, але не зовсім розумів чому.

- Інша. – Яга здавалася спокійною, та насправді нервувалася. – Більш справжня, та більш мудра.

- І нащо мені твоя мудрість? – знов у голосі хлопчика пролунала байдужість.

- Коли так, то ти зовсім мені не потрібен! – нарешті Яга не витримала та підвищила голос. – Та вже мене обіцянка зв’язала, обіцянка твоїй матері! Обіцянка твоїй книзі! Аж дві обіцянки, від яких не відмовитись! Тому май сором, та слухай, що кажу!

- Слухаю вже кілька хвилин. – Петро зрадів, що стара жінка так розійшлася, що у нього вийшло трохи погратися на її нервах. Та голос його був все таким же байдужим.

- Я скажу зараз те, що мала сказати, та піду. Коли буду потрібна — знайдеш мене через Чугайстра або Костія. – Яга взяла себе в руки, здавалося, що вона зрозуміла чому хлопчик так себе поводить. Відчула, що Петро жадає вирвати із неї побільше люті. – Коли хочеш влади — бери. Та не нарікай потім, що багато ворогів. Коли хочеш сили — бери. Та не нарікай потім, що багато прохань. Коли хочеш злості — схаменися. Бо вороття від злості немає. Ми обираємо один раз — добро чи зло. Візьмеш не своє — промучишся усе життя…

- Як ти?

Запитання Петра пролунало несподівано та грізно. Ягу аж перекосило від того короткого запитання. Відьма підвелася та здивовано дивилася на хлопчика, аж доки не продовжила.

- Твоя мати просила… – відьма зробила паузу. – щоб ти не шукав батька, бо той…

- Знаю, знаю, сам знайде. – знов байдуже перебив Ягу Петро.

- Так. – очі відьми стали наливатися червоним кольором. – Марія просила передати тобі, що книгу варто читати вночі, коли її сила найбільша. Та щоб ти роздобув собі чарівної палички, одну із Ордену Чар. Та вони втопили їх у Підводді.

- То й що? Маю за ними пірнати? – Петро ніби знущався над відьмою, ставлячи їй такі запитання.

- Так. – коротко відповіла Яга.

- Ти що, стара, з глузду з’їхала? – Костій підскочив із свого місця та побіг до відьми.

Очі Яги налилися червоним кольором, та вже було видко, що вони ніби горять. Все червоне було у тих очах , все суцільний вогонь. Яга дивилася на Петра та посміхалася.

- Швидше веди сюди Варвару!!! – вигукнув Костій до Чугайстра, котрий і так вже зрозумів, що діється.

Костій зірвав із відьми її широкий сірий пояс, та вона ніби й не помітила цього. Все дивилася на Петра так, що у хлопця аж подих перехопило. Костій почав зав’язувати очі відьми її поясом, та той перетворився на змію та вповз.

- Не дивись їй у очі! – Голосно вигукнув Костій, шукаючи якоїсь хустки, щоб зав’язати ті кляті очі.

Та Петро не мав сили відвести погляду від тих очей. Вони ніби закували усю його сутність, заволоділи волею.

- Я бачу, ти вже обрав. – голосно та злісно промовила Яга.

Несподівано Петро відчув поштовх — то Костій звалив хлопця із лавки. Там, де сидів Петро, тепер стояла Варвара. Чугайстер встиг привести дівчину саме вчасно. Відьма почала танути у повітрі, а від її очей, до очей Варвари летіли червоні вогники. Петро ніби щойно прокинувся, та дивися як руде волосся Варвари стає все червонішим та густішим. Хтось допоміг йому підвестися з підлоги, на якій він опинився після того, як був скинутий Костієм. Нарешті відьма повністю зникла. Варвара стояла як статуя, та дивилася ніби в порожнечу. Раптом дівчина впала на підлогу, ніби м’яка лялька.

Першим від побаченого оговтався Костій. Він вхопив Петра за рукав, ніби побоюючись, що той кудись втече, та звернув до Чугайстра свій схвильований погляд.
- Віднеси її до кімнати, та будь поряд.


Шлях до королівства орденів - зміст