Заборонена зустріч. Частина 5.

Навпроти кімнати хлопця дійсно знаходились двері. Звичайні двері, як і по всьому коридору, нічим не вирізнялися від інших. Петро спробував їх відкрити, але в нього нічого не вийшло. Він постукав, сподіваючись, що Варвара почує та відчинить. Та ніхто не відчинив, хоча Петро доволі безжально бив своїм кулаком по дверях.

Хлопчик розлютився. Чому це відьма не хоче, щоб Варвара спілкувалася з ним? Адже вони разом прийшли сюди. Коли і є хто близький у цьому світі — то Варвара і Тарас.

Петро замислився. Він має якось відімкнути ці двері! Але як? Несподівано хлопчик згадав, як відімкнув своїм ключем помаранчеву книгу під назвою “Ордени Запечатаного Королівства”. Згадав, що ключ від його кімнати змінився тоді до потрібного розміру. Можливо, чарівний ключ зробить те саме зараз? Петро дістав ключа та встромив його в отвір у дверях. Тепер, як і раніше, ключ почав повільно зменшуватися, поки нарешті не прийняв потрібну форму. Петро провернув ключа. Двері відчинилися.

Кімната Варвари була у два рази меншою, ніж кімната Петра й мала трикутну форму. Стіни розходились у різні боки прямо від дверей. Усе тут було на вигляд як у їхньому світі, в Україні. Дерев’яна підлога та стеля, світлі стіни та меблі зроблені ніби з якогось чорного дерева. Тут не було жодного вікна, світло відходило від стін, як і в коридорах. У дальньому лівому куті кімнати стояло ліжко, а у правому — письмовий стіл, шафа та невеликий диван.

Варвара сиділа за письмовим столом та читала якусь книгу. Коли зайшов Петро дівчина аж рота відкрила од несподіванки. Але наступної ж миті радісно посміхнулася та підскочила з місця прямуючи до хлопчика.

- Невже Яга передумала?! – руде дівча радісно плеснуло у долоні, підійшовши до Петра.

- І тобі привіт. – посміхнувся хлопчик. – Ту відьму, з довгою сірою косою кличуть Яга? Ні, вона не передумала, я потрапив до тебе без її дозволу.

- Ходімо! У ногах правди немає! – Варвара потягнула Петра до дивану. – Вона моя вчителька, чи щось подібне… – почала розповідати дівчинка, коли вони обоє всілися на диван. – Ми з Тарасом потрапили у халепу, тому й спілкуватися з тобою заборонили.

- Яку халепу? Тарас був із тобою? Чому зараз не тут? – Петрові не сподобався початок їхньої розмови. Поганим було вже те, що вони потрапили у цей світ, а тут ще якась халепа!

Варвара розповіла Петрові як Тарас потрапив до Яги, і як отримав чарівну паличку. Також вона розказала хлопчику, нащо їм та паличка була потрібна. Дівчинка взяла зі столу злощасну золоту книгу, яку нещодавно читала, та показала її Петрові.

- Тараса Яга відвезла до Відьмака, щоб той його навчав та захищав. Бо вона не в змозі навчати, а захищати, каже, тим паче. Яга, чомусь, боялася Тараса. Коли вже без нього вернулася, сіла у крісло, та сказала, що коли б її воля — лишила б собі хлопця, та й керувала ним. А потім так дивно на мене глянула, й сказала, що то думки у неї погані й так робити не можна.

- Ти ба, – здивовано пробубонів він, – і в мене є новини. Я також відкрив одну книгу. – Петро зітхнув та дістав із своєї сумки “Найпотаємніші знання світів”. – Вона перевернула моє життя. – й хлопчик розповів Варварі, що трапилося із ним за останній час. Він розповів, що його батьки із цього світу. Та не став казати, ким була його мати, бо це стосувалося лише його. Також він нічого не сказав про короля, який захотів, щоб Петро зняв із нього закляття в обмін на розповідь про батька. Коли він дійшов до того, як його обдало крижаною водою, й він підняв з підлоги “Шлях до Відьмака”, дівчинка надзвичайно зраділа.

- Невже цей шлях дійсно тобі підкинули? Це ж чудово! – її посмішка сяяла, як діамант сяє на сонці.

- Підкинули книгу, із назвою “Шлях до Відьмака”. – уточнював Петро. – Це зовсім не означає, що книга туди нас приведе. Може це якась пастка? Не варто ризикувати. – Петро не хотів навіть показувати Варварі цю книгу, вже знаючи вибуховий характер дівчини та її вдачу до відкриття небезпечних книжок.

- Але ж ми не можемо не спробувати! – ніяк не могла вгамуватися Варвара. – Там же ж Тарас! Як же ми тоді до нього потрапимо?

- А нащо нам до нього потрапляти? – питання Петра ніби облило Варвару крижаною водою.

- Як нащо?

- Нащо? – вперто промовив Петро. – Ми ж не можемо повернути його додому. То нащо нам до нього йти?

Варвара згасла, ніби свічка. Дійсно, йти до Тараса з нічим було зайвим. Та несподівано дівчина знов загорілася, та промовила:

- Але ж він може про щось дізнатися! Про щось таке, що допоможе нам відчинити Вежу Суму!

- Дійсно. – погодився Петро. – Але ми зачекаємо деякий час. А тоді спробуємо піти до Відьмака. Може Тарас й справді про щось довідається.

- Отже ми потрапили у цей світ через тебе? – несподівано для Петра сказала Варвара.

- Виходить, що так. – хлопчик опустив голову, бо розумів, що Тарас і Варвара були його випадковими супутниками. Насправді ж він сам мав би потрапити сюди, бо шлях залишили саме для нього.

- А назад ти вернешся? – питання Варвари лишилося без відповіді. Та по обличчю хлопчика дівчинка зрозуміла, що він не вернеться.

- Ти знаєш, що моя кімната знаходиться навпроти твоєї? – змінив розмову Петро.

- Це не має значення, бо я, взагалі-то зачинена! – розчаровано промовила Варвара. – Яга сказала, що буде всюди водити мене сама. Щоб ми із тобою не зустрілися. Ми взагалі прийшли сюди через інші двері. – й Варвара вказала рукою на непомітні сірі двері біля шафи. – По таємних коридорах. Бачив би ти які страховиська там ходять! Яга сказала, що таємними коридорами користуються всі, окрім тебе, Чугайстра та Костія. Бо всі інші мешканці цього будинку розшукуються самим королем! А він може приїхати сюди у будь-який час.

Тепер хлопчик зрозумів, чому нікого не зустрічав у цих просторих та світлих коридорах.

- Тоді я сам буду до тебе заходити. – спокійно відповів Петро, хоча усередині нього все кипіло від люті. – Та не часто, так, щоб нас разом тут не знайшли.


Шлях до королівства орденів - зміст