Відьма. Частина 2.

Принц сидів на троні вільно відкинувшись на його золоту спинку. Тарас стояв поряд й розглядав дивні надписи на чорних мармурових стінах. Ті надписи були лише довкола трону і принц пояснив Тарасові, що то вибиті у мармурі імена всіх королів цього королівства. Хлопчик роздивлявся тонку роботу майстрів, які у такому твердому камені змогли так вправно вибити літери із чудовими візерунками.

- А як тебе звуть? – несподівано запитав Тарас принца, а той лише скосив на нього свій погляд, навіть не повернувши голови.

- Називай мене “Принц”. – нарешті сказав він. – Тут усі так мене кличуть, щоб не заплутатись у іменах… – Принц розсміявся.

- Хіба можна заплутатись в іменах? – здивувався Тарас.

- Не зважай! – відмахнувся Принц й відвернувся від Тараса.

Хлопці чекали на відьму. Принц покликав її через двері й вона от-от мала прийти. Тарас дуже хвилювався, бо раніше ніколи не бачив справжніх відьом, та була б його воля, то й бачити б не хотів.

Нарешті двері відчинилися й до них попрямувала стара жінка, з сивим довгим волоссям, заплетеним у косу. Її сіре плаття волочилося по підлозі, та інколи з під нього виглядали такі ж сірі черевики. Плаття було підібране на талії широким темним поясом, й було видко, що жінка та хоч і стара, все ж доволі струнка. Коли відьма підійшла до самого трону, вона вклонилася Принцу, й тепер Тарас побачив її блакитні очі, які ніби випромінювали жагу до життя.

- Як ся маєш, Яга? – звернувся Принц до відьми, а Тараса аж сіпнуло від того звернення. “Невже та сама Яга, що у наших казках?” – подумав хлопчик.

- Дякую, по трошечки живемо. – відповіла відьма. – Чого кликав?

- Маю до тебе справу.

- Що даси? – очі Яги прижмурювались від цікавості.

- Дам обіцянку. – відповів Принц і Ягу аж перекосило від здивування.

- Яку? – все ж промовила відьма.

- Що виконаю будь-яке, але лише одне, твоє прохання. – Принц із викликом дивився на Ягу.

- Не боїшся? – очі відьми заблищали від цікавості.

- Чого маю боятися?

- Що я попрошу про таке, що тобі не до душі буде?

- Не боюся. – впевнено відповів Принц. – Нема мені чого втрачати.

- Добре. – погодилася відьма. – Тоді, що ж хочеш? Певно за таке не мало просити будеш?

- Не мало. – погодився Принц. – Потрібен його фантом, – й Принц махнув рукою у бік Тараса. – Потім буде потрібен ще й мій, але пізніше.

- Певно, це не все? – запитала відьма.

- Так, не все. – Принц трохи посунувся на троні й продовжив. – Маєш його вчити. Потім й мене трохи, коли з вами житиму.

- Чому вчити?

- Усьому.

- Чи ти не знаєш, що у цьому світі є не лише світло, а й темрява є? – промовила Яга чекаючи відповіді.

- Вчити усьому. – вперто повторив Принц.

- Це небезпечно. – відьма насупила свої сірі брови.

- Це природно – давати людині вибір.

Лише тепер відьма звернула свою увагу на Тараса. Вона уважно роздивлялася хлопця, ніби шукаючи у його вигляді відповіді на лише їй відомі питання. Та врешті решт Яга промовила “Згода” й знов глянула на Принца, витягнувши поперед себе розгорнуту долоню.

- Даю обіцянку, – почав Принц, – що виконаю будь-яке, але лише одне твоє прохання, в обмін на те, про що я вже тебе попросив. – після того як він промовив ці слова, із його рота вистрибнув червоний згусток світла прямо до відьмацької долоні. Та відьма не стала ховати обіцянку у якусь скриньку, вона просто сунула той згусток собі до рота й проковтнула, ніби солодку цукерку.

- Люблю гарні обіцянки! – посміхнулася відьма. – Коли можна його забирати? – й вона кивнула у бік Тараса.

- Коли зробиш фантом, що зможе його замінити.

- Тоді завтра, приблизно у цей же час.


Шлях до королівства орденів - зміст