Вежа Суму — відкриття. Частина 7.

Подорож до Вежі Суму не була довгою. Сонце вже сідало за обрій. Дивно, але на хмарі коло хатки, яку всі гордливо називали Вежа Суму, стояла Смерть. Вона виглядала доволі спокійною. Чугайстр і Костій перші привіталися із нею.

- Не можу сказати вам, що дуже рада зустрітися саме тут і зараз. – почала вона. – Адже я дізналася, що ви хочете спробувати відкрити Вежу Суму. – і Смерть глянула на дітей оцінювальним поглядом. – Проте, цього робити не можна, як ви вже знаєте. – тепер Смерть глянула на сумку Петра, а той подумав — звідки ж вона так багато знає? – Однак, – продовжила Смерть. – я не можу заборонити вам спробувати. Проте, наслідків не знає ніхто, навіть обнадійливий Принц не знає, що чекає нас у разі вашої вдачі. – із цими словами Смерть відійшла в сторону та пропустила всіх ближче до хати.

- Тут треба на помацки. – підказав Костій Петру, і хлопець рушив уперед.

- Здається це стіна... – Петро вперся руками у стіну, але прозору. – З одного боку ми бачимо хату, та насправді її оточує стіна. Стіна із цеглин... – Петро став більш детально вивчати руками цю прозору стіну.

- Це не стіна, а справжня Вежу Суму. – сказав Костій. – Ви бачите хату, та насправді її нема — це обман зору.

- Тут немає дверей. – Петро обмацав руками все, що міг, від одного кінця хмари до іншого.

- А це обман дотику. – сказав Чугайстр. – Ти не зможеш знайти двері руками. Хоча вони там є.

- Тоді ми спробуємо інше. – із цими словами Петро трішки відійшов од Вежі Суму та діставши із кишені свій ключ поклав його на долоню. Нічого не сталося, та хлопець і не чекав нічого. – Тарас, ти можеш перенести мій ключ своєю чарівною паличкою на цю стіну якнайвище. – звернувся Петро до Тараса.

- Спробую. – Тарас дістав свою чарівну паличку із-за широкого поясу та направив її на ключ Петра. Тоненький промінь світла вийшов із Справедливості та торкнувшись ключа підняв його у повітря. Спочатку Тарас думав обережно піднести ключ до Вежі Суму, але потім несподівано для себе жбурнув той ключ об прозору стіну із усієї сили та бажанням побачити нарешті цю кляту Вежу, через яку вони потрапили у цей дивний світ.

Ключ зник. На місці, де він вдарився об стіну, з'явилося невеличке сяюче місце, яке почало збільшуватись у всі сторони.

- Не може бути! – лише й промовив Чугайстр. Поки це сяюче місце не виросло до розміру великого яблука, нічого за ним не було видко. А потім всі побачили, що сантиметр за сантиметром сяйво відкриває їх очам справжню Вежу Суму.

- От що можуть зробити якийсь маленький ключ і чарівна паличка... – прошепотів Костій дивлячись на стіну перед очима. – Варто ж було спробувати, правда?

Діти нічого не відповідали, вони лише споглядали на те, як сяйво все швидше та швидше розкривало прихований від очей будинок. Точніше, це була справжня висока та кругла кам'яна вежа. Виявилось, що хмара на якій вона стоїть набагато більша за розмірами, ніж вони бачили. Біла та світла Вежа із багатьма вікнами та єдиними дверима. Проте, на дверях висіли величезні срібні ланцюги прикрашені великою металевою печаткою. Кожне вікно прикрашали такі самі срібні ланцюги з печатками меншими за розмірами. Останнім відкрився єдиний Шпиль Вежі Суму, що виблискував сріблом на заході сонця.

- Вітаю. – холодно промовила Смерть. – Ви відкрили справжній вигляд Вежі Суму. Проте, жодна печать не впала.

Діти й самі вже зрозуміли, що зробили видимою Вежу Суму. Петро з Тарасом підійшли до величезних дверей та спробували порушити із місця печать — вона була дуже важка, й навіть не ворухнулася. Декілька разів Тарас пробував зробити щось із цією печаткою за допомогою своєї чарівної палички, проте нічого не діяло. Принц намагався якось зарадити йому з посохом — проте нічого не сталося.

- Що тепер буде? – знесилений від спроб Тарас всівся біля Вежі та й обперся об неї спиною.

- Тепер всі створіння із цього світу, які залишились ще живі, звісно, дізнаються про справжнє розташування Вежі Суму. – холодно відповіла Смерть із огидою дивлячись на Костія. – А потім вони всі будуть намагатися її відчинити, влаштують тут страшенний безлад і неодмінно спробують зробити гармидер у всьому королівстві. Потім вони злапають Костія та змусять його написати ще один шлях до України, щоб повернути вас трьох. – Смерть перевела свій погляд на Варвару. – Адже без тебе нічого цього б і не сталося.

- То який сенс переправляти їх зараз в Україну? – Принц хотів умовити Смерть не робити те, що вона мала б зробити. – Немає ж ніякого сенсу, ви й так знаєте — вони повернуться.

- Для тебе може й немає ніякого сенсу, а для мене є. – Смерть не збиралася дарувати дітям їх обіцянки.

- Так, для неї є сенс. – буркнув Костій. – То може одразу й мене туди переправиш, щоб я задарма часу на написання шляху не витрачав?

- Тебе — ні. – розсміялася Смерть. Костій дійсно підняв їй настрій. – А от Принца залюбки!

- О ні! – Чугайстр не встиг опам'ятатися, як Смерть схопила ошелешеного Принца за руку та миттєво накривки інших дітей своєю чорною накидкою розтанула із усіма ними у повітрі.

- Здається нас надурили, Чугайстр... – тепер Костій зрозумів, що задумала Смерть. – Вона ж на боці Короля, тому він й не вмирає ніяк. От і від Принца позбавилася. Треба хутчіш йти писати шлях, це ж так довго!

- Здається нас чекають важкі часи у цьому королівстві, після того як Ордени дізнаються про викрадення Принца самою Смертю. – й Чугайстр глибоко зітхнув.

А тим часом Петро, Тарас, Варвара та Принц несподівано опинилися в тій самій бібліотеці їхнього дитячого будинку. Вони сиділи на стільцях, ніби так само як і раніше, за тим самим столом, лише вчотирьох, а не втрьох. Перед ними лежала товста стара блакитна книга, на якій золотими літерами було написано “Шлях до королівства Орденів”, та сама, що привела їх до пригод. А поряд із цією книгою красувався величезний конверт із срібними візерунками та печаткою, схожою по своїй подобі на ту, яку діти бачили на Вежі Суму. Лише із однією відмінністю — ця печатка легко відкрилася, коли Принц взяв конверт у свої руки. Всередині знаходився лист. Те, що там було написано Принц прочитав уголос:

“Вам не можна вертатися назад прямо зараз. Тарас має навчитися користуватися своєю чарівною паличкою, у цьому йому допоможе книга Світлої, та Варвара. Петро має вивчити “Найпотаємніші знання світів”, щоб коли прийде час, здобуту чарівну паличку й для себе. Проте, деякі чари діють і без чарівних приладь. Пройде час, та до вашої компанії приєднається Костій Безсмертний. Це був лише початок вашої справи, він вдався занадто гучним та невдалим одночасно. Бо лишившись у Королівстві Орденів зараз, вас могли позбавитись життя за наказом Короля.”

- Чому? – здивувався Тарас. – В Петра ж є книга.

- Так, Петро має книгу, яка може врятувати йому життя. – спокійно пояснив Принц. – Та не від усього та книга може врятувати.

Підпису в листа не було. Лише короткі нотатки позаду нього, по яким стало видко — в життя людей цього світу вже хтось встиг втрутитися.

“Принц віднині буде у дитячому будинку. Отже у вас трьох не виникне ніяких проблем із спілкуванням. А Варвара часто сюди приходитиме та запрошуватиме вас у гості.”

- Шкода, тут не написали як тепер мене звуть. Смерті взагалі не можна вірити. Ні в якому разі. Ні їй, ні її прибічникам. Вона недаремно підкинула нам шлях у лігво самого Короля, забравши з під носа тих, хто дійсно міг би захистити у Королівстві Орденів.

Принц склав конверт і заховавши його у кишеню весело посміхнувся.

- Здається, нам тут із вами буде весело. – сказав він здогадуючись, що не все так просто у цьому світі. Адже він чудово розумів — без нагляду вони тут не залишаться.


Шлях до королівства орденів - зміст