Вежа суму- Те, що ви прийшли до нас із України не було простим збігом обставин. – почав Зеамант, – Ми знали, що має прийти великий чорний чародій із земель багатих чорноземом. Також ми знали, що має прийти великий білий чародій із тих самих земель. Ми не знали, звідки саме вони прийдуть, бо є чимало світів багатих на чорнозем. – король уважно подивився на хлопців, один з яких мав біле волосся а інший чорне. – Було таке видіння у мого попередника. Він казав, що ці чародії повністю змінять наше королівство, та на жаль, не казав у яку з сторін. Та мій попередник дуже злякався того видіння, він не захотів відкривати всю правду яку побачив. – Зеамант глибоко зітхнув.

- Та ми ж не чародії, тим паче, ми ще малі! – сказала Варвара й спробувала посміхнутися.

- Тим більше, ми ж прийшли втрьох! – підтримав дівчину Петро.

- Так, так, – відмахнувся рукою король, – та ви недослухали. Після того, як мій попередник побачив те видіння, він наказав зібрати всі шляхи із всіх світів, і помістити їх у великій недосяжній Вежі, між хмарами й океанами. Щоб ні в якому разі це видіння не змогло здійснитися.

- Як це, зібрати шляхи? – здивувалася Варвара.

- Ви прийшли сюди завдяки одному із шляхів. – пояснив король, – Книга, із назвою “Шлях до Королівства Орденів”, чи не так? – діти кивнули погоджуючись. – Раніше у кожному із світів були такі книжки, що вели у наше королівство. А звідси вже можна було потрапити в інший світ, за допомогою наших шляхів. Ми були на перетині усіх світів! – у голосі короля пролунала гордість. – Не можна будь кому стрибати із світу у світ, тому, ми приймали рішення, дозволити істоті потрапити туди, чи ні. От якби у вашому світі з’явився величезний троль, щоб ви з ним зробили? Отож бо! То була б дивина яку б одразу закрили у клітці! А у гіршому випадку — проводили б над бідолашним різні експерименти! Подорож між світами завжди була таємною, лише для обраних! Та все ж інколи траплялись різні випадки… – король розвів руками. – Саме завдяки таким випадкам у вашому світі й з’явились народні казки з такими героями, наприклад, як баба-яга, або Змій Горинич.

- То є такі світи де живуть старі бабці, що поїдають маленьких дітей? – злякалася Варвара.

- Та ні, авжеж ні! – посміхнувся король Зеамант. – просто є такі світи де люди мешкають у живих будинках, з крилами, з хвостами…

- Або з курячими лапами? – не дала доказати королю Варвара. Петро й Тарас з докором поглянули на дівчинку.

- Так, або з курячими лапами. – погодився король не звертаючи уваги на розгніваних хлопців. – Так от, коли всі шляхи до нашого світу були зібрані, король Німб, так звали мого попередника, наказав помістити їх у Вежу, про яку я вже казав раніше. Також він наказав зібрати всі шляхи до інших світів, які знаходились у нашому королівстві, й помістити їх у ту саму Вежу. То були таємні накази, про які знали тільки наближені короля. У нашому світі лишилося багато створінь з інших світів, яким сказали, що вони мають лишатися тут у зв’язку із тимчасовим наказом короля. Вежу із шляхами, яку згодом стали називати Вежею Суму, запечатали сильними непоборними закляттями, разом із декількома найсильнішими чародіями Ордену Захисту. Лише тоді всім створінням із інших світів відкрили правду. Тоді з’явилися перші невдоволені мешканці у нашому королівстві, що об’єдналися у цілий орден – орден Повернення Шляхів. – король Зеамант підвівся з дивану й підійшов до свого столу, взявши в руки чорнильницю із срібним пером. – Саме тоді великий маг Хронос вирішив, що несправедливий король має відповісти за свій вчинок, й подарував моєму батькові…

- То король Нібм був вашим батьком? – здивовано промовила Варвара.

- Варвара, помовчи! – штурхав дівчину Петро.

- Авжеж, король Німб, був моїм батьком. – відповів Зеамант, не звернувши увагу на зауваження Петра. – Маг Хронос подарував йому оцю чорнильницю із срібним пером. Тоді ніхто ще не знав, що Хронос приєднався до ордену Повернення Шляхів. Лише потім, коли у батька з’явився син, тобто я, й у книгу доль батько записав моє ім’я оцим самим пером… тоді Хронос ще не відкрив всім прокляття срібного пера з цієї чорнильниці. – тут Зеамант замовк, та поклав чорнильницю на своє місце.

- А що то було за прокляття? – знов не втрималась від цікавості Варвара.

- Коли я виріс, – продовжив Зеамант, – а мій батько помер, прийшов час приймати владу над усім королівством Орденів. Я був ще молодим, двадцятирічним юнаком. То було тридцять років тому. – король знов сів на диван, та простягнув стару зморщену руку до зеленого дракону, щоб почесати йому спину, та тварина розправила крила й відлетіла на письмовий стіл, щось прогуркотівши по дорозі.

- То зараз Вам п'ятдесят років? – здивовано запитала Варвара.

- Саме так. – відповів Зеамант. – Хоч і виглядаю я на всі сто. – посміхнувся він. – Та жоден маг або ж чародій мого королівства не зміг відшукати закляття, яке б зняло з мене чари.

- А чародії й маги з інших світів? А той маг Хронос? – тепер питання задавав Петро.

- Маг Хронос давно помер, забравши таємницю мого прокляття із собою. Та й ті, хто запечатав Вежу Суму також вже давно мертві. Отож бо, до інших світів дістатися неможливо. – Зеамант посміхнувся. – Я розповів вам те, що знає кожен мешканець мого королівства, для того, щоб ви розуміли, чому ваша поява підняла багато галасу. Ви принесли до нашого світу шлях, який вже багато років вважався запечатаним у Вежі. І я не буду брехати, коли скажу, що в наш неспокійний час ця подія не дуже добре вплине на моє правління. – король Зеамант уважно подивився на дітей. – Скажу вам навіть більше, ваша поява то є знак для мого народу, навіть якщо цей знак не справжній. Всі будуть бачити в вас, – і король подивився спочатку на Петра, а потім на Тараса, – чорного та білого чародіїв із пророцтва мого батька. Я не можу відпустити вас звідси назад, бо це буде не справедливо по відношенню до створінь, які назавжди покинули свої світи. Але й залишити вас тут я також не можу. Бо тоді Орден Повернення Шляхів спробує викрасти вас й підмовити народ мого королівства до повстання. Хоч ви і не сильні чародії, та все ж дуже схожі на чародіїв із пророцтва. – король Зеамант підвівся та насупив свої сиві брови. – А тепер розкажіть мені хто ви, і звідки взяли Шлях у моє королівство.
Петро, Тарас й Варвара переглянулися та оціпеніли. Вони не знали що й казати, бо коли їх не пустять додому, та й не лишать тут, тоді, куди ж дінуть?

- Що ж ви з нами зробите? – поцікавилась дівчинка ігноруючи питання короля.

- То не питання, що я зроблю із Вами, питання в іншому: хто ви такі та як опинилися тут?

Петро кивнув друзям головою, ніби кажучи “Я йому зараз розповім”, та почав розповідь. Але не ту, що трапилась із дітьми, а ту, яка на думку Петра, була б найвигіднішою для них у цьому скрутному становищі.


Шлях до королівства орденів - зміст