Зала

Кімната, в якій опинилися хлопці, виявилась просторою й дуже гарною. У протилежному кінці від дверей знаходився великий золотий трон, із чорними подушками на сидінні й підлокітниках. У чорній мармуровій підлозі відбивалися величезні світляки, що сиділи на дзеркальній стелі — завдяки цьому здавалося, що світла тут удвічі більше. Стіни зроблені із чорного мармуру, та де не де прикрашені дзеркалами різної форми й різного розміру. Деякі із дзеркал були у золотому обрамлені, а деякі взагалі без обрамлення. Недалеко від входу по одній із мармурових стін висіли скляні полиці з темними дерев’яними бочечками на яких золотом виблискували якісь написи. Також по всій залі стояли золоті дивани та крісла, як і у трону, їх сидіння та підлокітники прикрашали чорні подушки. На один із таких диванів, що стояв коло скляних полиць, й усівся принц, пропонуючи Тарасові сісти поряд.

- Я вважав, що ти замкнений у тій страшній кімнаті. – промовив Тарас усівшись біля принца й здивовано озираючись навкруги.

- Так воно і є. – спокійно відповів принц, а потім, глянувши на стелю гукнув. – Сомаха! Гайда за Чистою Сльозою!

Із стелі миттю злетів величезний світляк й попрямував до скляних полиць. Світляк схопив один із дерев’яних бочечок та полетів до хлопців. Несподівано для Тараса, перед ними, ніби із повітря, з’явився круглий кришталевий стіл, на якому вже стояли два кришталеві келихи. На цей самий стіл світляк й опустив дерев’яний бочечок, не видавивши з себе жодного слова або звуку, й попрямував на рідну стелю. Принц підставив під носик бочечку спочатку один келих, й наповнив його прозорою водою, а потім — інший.

- Пий, це тобі допоможе. – і Тарас узяв із рук принца простягнутий йому келих.

- Дивно. – промовив Тарас після того, як перший же ковток зняв увесь його біль.

Принц також пив ту воду, а ще він змочив нею свою обпечену долоню, й почервоніння одразу ж зникло.

- Для мого батька й брата я — хвора дитина, що не може заподіяти їм нічого поганого. – принц лукаво посміхнувся. – В мене не було іншого вибору, я мусив якось лишитися тут, і ще до цього — лишитися живим.

- А чого б тобі бути мертвим? – здивувався Тарас.

- Бо я був у змові з Хроносом. І мій батько про те довідався. – принц опустив голову й продовжив. – Тепер я очолюю Орден Повернення Шляхів.

- Як це?

- Маг Хронос дійсно прокляв мого батька. – ніби не чуючи Тараса продовжував принц. – Бо той не хотів відчиняти Вежу Суму. Й навіть зараз, коли лише Вежа Суму може врятувати його від смерті, він чомусь обирає смерть! Коли він помре, влада перейде іншому — й він також візьме на себе це прокляття. – принц крутив у долонях кришталевий келих, ніби якусь іграшку. – Я приєднався до Ордену коли мені було лише сім років. Тоді Хронос був ще живий. Він прийняв мене як звичайного учня, а я прийняв його як надзвичайного вчителя! Я вдячний йому за те, що саме він навчив мене багатьом речам у цьому світі, про які принц мав лише здогадуватись. – хлопець зітхнув. – Шкода, що його вбили.

- Мага Хроноса вбили? Король не казав про це…

- Авжеж не казав! Коли король дізнався про те, що Хронос став для мене вчителем й про те, що я вступив до його ордену, саме він наказав вбити мага, а мене зачинити у Підводдя.

- Підводдя? – не зрозумів Тарас.

- Підводдя — місце під водами, звідки неможливо втекти, і куди дуже важко потрапити. – пояснив принц. – Там наша в’язниця. Та мало хто знає про те, що при правлінні мого батька вона й з’явилася — перша в’язниця у цьому світі. Я пробув там три роки, аж поки двері не знайшли мене.

- Які двері?

- Усі двері в нашому королівстві належать до мого Ордену. Три роки вони шукали мене, щоб зробити головою Ордену Повернення Шляхів. Бо я був не лише учнем Хроноса, а ще й законним спадкоємцем престолу, який після отримання влади зумів би відкрити Вежу.

- Але як ти вибрався з Підводдя?

- Двері підказали мені, як обдурити короля. Він змилостивився над хворим на голову сином, вигадав байку, яку розповідав вам, й оселив мене у тій занедбаній кімнаті. Все королівство думає, що я — проклятий принц, який дорослішає скоріше ніж мав би. Добре, що мій восьмирічний брат виглядає набагато старшим за свій вік. Батько ніби поміняв нас місцями, бо мою зраду так і не пробачив.

- І що ж ти тут робиш? Чому не тікаєш? – Тарас дивився на принца широко розплющеними очима.

- Маю дізнатися… – тут принц глянув на Тараса й замовк, та невдовзі він продовжив, згадавши, що хлопчик дав йому слово. – Маю дізнатися, чому мій батько так сильно боїться відкривати Вежу Суму.

- Та він казав нам, що просто не може її відкрити, бо не знає як. – Тарасу здалося дивним, що принц не знає таких очевидних речей.

- То не правда. – заявив принц. – І я точно знаю, що батькові відомо Як відчинити Вежу, бо про це знав ще мій дід. Я лише не знаю де схована ця таємниця, та чому Вежа й досі зачинена. Адже чорний і білий чародії вже тут.

Тарас зрозумів, що чорний чародій то Петро, а білий — сам Тарас.

- Ми не чародії! – вигукнув хлопчик.

- Невже? – посміхнувся принц. – Може ти вважаєш, що з вас і не вийде чародіїв?

- Що ти маєш на увазі?

- Лише те, що вам не обов’язково бути великими чародіями. Ви можете стати ними вже будучи тут.

- Нам потрібно повернутися додому, а не ставати чародіями! – розпачливо вигукнув Тарас.

- О то вже ні! – відмахнувся принц. – Забудь! Шибайголові було наказано знищити той шлях. Отже дороги назад немає. І до речі, не всі шляхи які ведуть в цей світ, відкривають шлях назад. Просто ваш шлях був написаний з певною метою. З точки зору цінності він був надзвичайно рідкий та коштовний, а отже небезпечний. Хіба що сталося диво і його не знищили.
Тарас не вірив власним вухам. Невже дорога додому справді знищена? Що ж тепер робити? Як вертатися? Та несподівано яскрава думка сяйнула в його голові.

- А у Вежі Суму? Там ще є шлях до нашого світу?

- Є. – відповів принц й здивовано глянув на Тараса. – Там їх багацько! Ти хочеш допомогти мені відкрити Вежу?

Деякий час Тарас просто сидів й дивився на принца. Як він може допомогти йому відкрити ту Вежу? Адже він звичайний хлопчисько, до того ж, нічогісінько не знає про цей світ.

- Хочу… – почав було відповідати Тарас, він хотів сказати “…та не можу”, але принц зупинив його помахом руки.

- Тебе навчить відьма. – сказав принц й пішов до трону.


Шлях до королівства орденів - зміст