Суперечка з книжками

Варвара прокинулась та побачила біля свого ліжка сплячого Петра. Дівчинка не встигла навіть подумати про те, щоб його розбудити, як навкруги зашаруділи своїми сторінками відьмацькі книжки.

- От я вам зараз!... – злісно гукнула Варвара, та від того книжки, які були розкидані по всій кімнаті, почали підстрибувати та пищати.

Костій Безсмертний та Чугайстер стояли осторонь й спостерігали як Варвара простягає руку до найближчої книги. Книга та хотіла відстрибнути у бік, але не встигла. Щойно пальці новоспеченої відьми торкнулися її краю, на усю залу пролунав ніби писк благання. Наступної ж миті книга зайнялася червоним полум’ям, та Варвара не випускала її із своїх рук. Навкруги одразу все змінилося. Тепер книжки не просто стрибали одна на одну, вони намагалися потрапити хто під ліжко, хто ближче до дверей. В надії, що вдасться сховатися, або ж втекти. Галас від їх пищання здійнявся такий, що у вухах аж свербіло.

- Не відкривайте двері! – голосно й люто гукнула Варвара Костію з Чугайстром, дивлячись як догорає в її руці перша книга.

Чугайстер помітив, що полум’я зовсім не пече руку дівчини, і зрозумів, що то її нова стихія — від кольору волосся та молодого серця. Аж коли весь попіл впав на підлогу, лише тоді Варвара розтиснула пальці та випустила чорний обгорілий корінець.

Наступна книга горіла в руках дівчини вже набагато швидше. Сила її полум’я зросла, та в очах упізнавалася жага до того вогню. Варвара ніби робила щось таке, про що мріяла вже багато років. Адже тепер, отримав знання тих відьом, вона знала як нахабно та жадібно дехто з них маніпулював життям різних створінь. І навіть та перша відьма, яка відправила її до Смерті, не була виключенням. Лише тепер дівчинка розуміла, що книга відправляла її на справжню смерть. Вона може загинути від неправильного переходу, та й від руки відьми також, якщо не піде. Авжеж, був іще один вихід — звернутися до когось головного по допомогу. Може й у них тут є щось схоже на їх міліцію? Адже вона ще дитина, хоча вже й відьма.

Сонлива також була у кімнаті. Вона не дуже переймалася стрибаючими книжками та вогняною люттю Варвари. Щойно дівчина прийшла до тями, Сонлива кинулася до Петра, схилилася над ним та почала щось шепотіти, в надії, що хлопець прокинеться. Але все було марно, й вона зрозуміла, що дістати звідти хлопця в неї не вийде.

Варвара все швидше й швидше спалювала відьмацькі книжки. Один за одним падали їх обгорілі корінці на підлогу. Жодній книзі не вдалося урятуватися від пекучих долонь дівчини. Всі книги у кімнаті згоріли вщент. І лише Варвара знала, що три книги лишилися цілими і неушкодженими. Одна із тих книг належала Язі, та її дівчина вирішила лишити у спокої й не чіпати. Одна належала найпершій відьмі — саме тій, котрій Варвара завинила, тому перш ніж знищити мала виконати дану обіцянку. А третя книга зникла невідомо куди. Це дуже непокоїло новоспечену відьму. Вона знала — коли посне наступного разу зустріне Ягу, першу відьму, та ще якусь третю. От тоді й стане зрозуміло, що робити далі.

Нарешті, коли дівчина вже перепалила всі книги та трохи прийшла до тями, вона озирнулася навкруги. Чугайстер з Костієм стояли біля ліжка, на яке поклали сплячого Петра. Хлопець навіть оком не повів од того галасу який хвилину тому ще наповнював кімнату. Сонлива тримала Петра за руку та щось казала до Костія. Спостерігаючи цю картину Варвара ніби оговталась від тяжкого та довгого сну.

- Він утрутився. – промовила дівчина до Сонливої, підійшовши до ліжка. Всі одразу замовкли й глянули на Варвару. – Я казала йому, що робити цього не можна, але він мене не послухав. Як його звідти витягнути?

Сонлива мовчала. Костій глибоко зітхнув та опустив очі. Лише Чугайстер, здавався спокійним, та лише доти, доки він не почав говорити.

- Маємо надію на книгу. – промовив величезний білий чоловік та опустив свою велику долоню Варварі на плече. – Інший шлях занадто небезпечний.

- Хіба книга б вже не вивела його звідти? – здивувалася Варвара.

- Він ще не вмирає. – пояснив Чугайстер. – От коли почне вмирати…

- То ми маємо сидіти тут і чекати, доки він почне вмирати? А потім, можливо, його чарівна книга подіє, а можливо й ні?... – Варвара розлютилася не на жарт. Як же ж можна сподіватися на те, в чому не певен, особливо, коли це стосується людського життя?

- Ні не маємо! – вигукнув Костій. – Але інший шлях занадто небезпечний! Та вважаю, варто його спробувати. – Костій грізно дивився на Чугайстра, який невдоволено хитав головою. – Я ж із нею домовився? Чому ж у неї не вийде? – та Костій кивнув головою у бік Варвари.

- Бо вона не ти! – відрізав Чугайстер. – Вона відьма! А до відьом у неї зовсім інше ставлення…

- Про що ви? – нарешті не витримала Варвара. – Із ким треба домовлятися?

- Зі Смертю. – на обличчі й у голосі Сонливої відчувався такий страх, котрого Варвара не бачила за своє життя ще жодного разу.

- Та, взагалі-то, мені до неї все рівно треба потрапити… – лише дівчинка промовила ці слова, як обличчя всіх присутніх витягнулися од здивування.


Шлях до королівства орденів - зміст