Сніданок.

Тієї ночі Тарас дуже неспокійно спав, і кожного разу коли він перевертався з боку на бік ліжко зрадницькі рипіло. Принц навпаки, здавалося, спав мертвим сном. Тарас з острахом чекав ранку. Відьма хоч і була на вигляд доволі пристойна, все ж була відьмою, та ще й звалася Ягою. Можна було лишень здогадуватись, чим вона харчується, та сподіватися на краще.

Єдине вікно, яке знаходилось у кімнаті недалеко від стільця Принца, випромінювало якесь дивне блакитне сяйво. Чи то було сяйво від зірок, чи може від місяця, Тарас не знав. “Та й взагалі, чи є у цьому світі місяць і зорі?” — думав хлопчик.

Настав ранок. Блакитне сяйво повільно змінилося на світло рожеве. Принц прокинувся й почав будити Тараса, який аж під самісінький ранок солодко задрімав. Та треба було прокидатись, бо мали приносити їжу. Виявилось, що їли у цьому світі лише зранку, а потім цілий день пили саму воду.

Тарас розплющив сонні очі й побачив над собою радісне обличчя Принца, який вже довгий час штурхав хлопця в бік.

- Нарешті прокинувся! Ну й сонько ти! – заявив Принц й побіг до вікна. – Ходімо їсти!

На широкому сірому підвіконні з чорних тарілок виглядали три страви, доволі яскравих кольорів. Тарас глянув на жовті квадрати, що були прикрашені синіми півмісяцями й на Принца, котрий за обидві щоки уплітав ту дивину.

- Що це? – спитав Тарас.

- Як що? – здивувався Принц. – Їжа звичайно ж!

- Та розумію я, що їжа, раз ти їси… – Тарас скривився, бо лише зараз до нього дійшов запах якоїсь із страв, яка стояла на підвіконні.

- Це крумбл. – промовив Принц вказавши на жовто-синю страву. – Він найсмачніший, та ще й свіжий. Це брехно. – Принц вказав на маленькі, десь із п’ять копійок, червоні колючі зірочки складені невеличкою гіркою на іншому блюді. – Вони теж смачні, та я не раджу їх їсти, бо од них починаєш невтримно балакати.

- Як це? – зацікавився Тарас.

- А от як! – Принц взяв одну із червоних зірочок й закинув собі до рота. – Коли ти їх їси, то не можеш мовчати, постійно повинен про щось балакати. Та я з’їв лише одну, тому говоритиму не довго. Про що тобі розповісти?

- А… – та Принц не дав Тарасу договорити.

- Давай далі розповім! Про їжу. Брехно ростуть у Підводді, на великих деревах, й збирати їх дуже важко. Та мені їх приносять, бо сподіваються, що я наїмся брехно з правліо. Бо правліо, – й Принц вказав на великі зелені кульки, охайно викладені у іншому чорному блюді. – то їжа сама по собі не дуже смачна, та коли їси її разом із брехно, отримуєш справжній вибух смаку! – й Принц закотив очі догори від солодких споминів. – Та має побічний ефект — балакаєш без упину лише саму правду, ще й до того ж найпотаємнішу. І на всі питання відповідаєш. Тому я їм лише крумбл, та деколи щось одне, або брехно, або правліо. Між іншим, правліо росте у Піднебессі на хмарах, та туди легше потрапити ніж у Підводдя. А крумбл готують тут, у замку, відверто кажучи я навіть не знаю з чого, знаю лишень, що дуже смачно й безпечно. От здається й усе… Та ти їж, їж, бо потім нічого не буде! – й тут Принц несподівано замовк.

- Спробую… – непевно промовив Тарас й взяв крумбл у руки. Деякий час він просто розглядав його, поки нарешті не наважився відправити до свого рота. То було схоже на вибух, бо лишень Тарас відкусив кусень крумбла, як той за мить розрісся по всьому ротові. Хлопчик прожував масу, й зауважив, що крумбл дуже схожий на варену картоплю з м’ясом. – Смачно. – промовив Тарас вголос й відкусив новий шматок крумбла. Він, так само як і попередній, ніби вибухнув у роті. – Та доволі дивно. – додав хлопчик прожувавши останній шматок.

- А що ж у вас їдять? – поцікавився Принц.

- Український Борщ. – відповів Тарас голосно зітхнувши. – З пампушками.

- А що то воно є?

- Він червоного кольору, – почав Тарас вказавши на брехно. – Наполовину зроблений із води та дуже смачний! – хлопчик не знав, як пояснити Принцу, що то воно є на смак, бо не мав із чим порівняти. – А пампушки то такі маленькі кульки, – й Тарас звів вказівний та великий пальці показуючи коло, – що їдять з борщем, і від того він стає ще смачнішим! Я навіть не знаю, чи є у вас тут така смачна страва як український борщ з пампушками.

- А от будеш у відьми, попроси її, хай приготує твій борщ. – розсміявся Принц, та від спомину про відьму в Тараса аж коліна захиталися.

- Хіба вона вміє готувати борщ? – через силу запитав хлопчик.

- Готувати не вміє, – відмахнувся Принц й попрямував до свого стільця, – але наворожити щось схоже може.

Тарас глянув на підвіконня й подумав, що не витримає цілий день без їжі, хоча він доволі гарно попоїв. Хлопчик кинувся до свого рюкзака (одним оком глянувши на рюкзак Петра, який той лишив тут), й згріб у нього все, що лишилося на тарілках.

- Ото вони здивуються, що ми усе з’їли, та на нас нічого не подіяло! – весело вигукнув Принц, спостерігаючи, як Тарас змітає у сумку всю їжу.

Тарас лишень посміхнувся йому у відповідь, поклав рюкзак біля свого ліжка, й завалився спати, бо страшенно не виспався. “От би все це виявилося страшним сновидінням.” – подумав хлопчик опустивши повіки й міцно заснув.


Шлях до королівства орденів - зміст