Розмова трьох. Частина 5.

Петро й Костій лишилися у залі самі. Чугайстер одразу ж підхопив непритомну Варвару на руки та кудись поніс. Там де раніше стояла відьма, тепер лежала велика червона книга.

- Що це? – запитав Петро у Костія, коли обидва зітхнувши із полегшенням всілися на лавку неподалік від місця останніх подій.

- То книга її життя. – обличчя Костя було сумним та збентеженим одночасно. – Кожна відьма має таку книгу. Пише її все своє життя, а коли йде — вона лишається по ній.

- Що тепер буде із Варварою? – занепокоївся Петро.

- Ми не знаємо. – зітхнув Костій. – Раніше відьми передавали свій талант лише обраним. Яга обрала Варвару, бо та була рудою. Та робити те, що зробила Яга, було заборонено. Ще перша відьма казала — ні в якому разі не віддавати свій талант рудій дівці. Та не казала чому. Були підозри… та то пусте, скоро й так все стане видко.

- А що за підозри? – зацікавився Петро.

- Що руда відьма може занапастити душі усіх попередніх відьом. Бо кожна житиме у ній.

- То вони жили і в Язі? – здивувався Петро.

- Авжеж. – знов зітхнув Костій. – Та кожна намагалася керувати її розумом, совістю або тілом. Боротьба із ними забрала у Яги багато життів.

- А коли б Чугайстер не встиг привести Варвару?... – ця думка несподівано промайнула в голові у хлопчика. Адже він дивився в очі відьми не в змозі поворухнутися…

- Тоді б ти став відьмаком. – спокійно відповів Костій, та глянувши на хлопчика додав. – То було б не дуже добре, з урахуванням того, що в тебе є така могутня книга. Бо відьмаки, зазвичай, ще гірші за відьом.

Петро більше нічого не питав, а Костій нічого розповідати й не хотів. Хлопчик замислився над тим, як, певно, важко найближчим часом буде Варварі.

Несподівано у залу зайшов Чугайстер. Петрові здалося, що він повернувся занадто швидко, хоча насправді пройшло достатньо багато часу. Високий, білявий чоловік всівся поряд із Костієм та Петром. По його обличчю впізнавалося, що він хоче щось сказати, але не знає із чого почати. Нарешті Костій не витримав тяжкої тиші, яка ніби зависла над ними усіма, та заговорив першим.

- Коли ти хочеш сказати, то кажи! – роздратовано звернувся він до Чугайстра.

- Добре, добре! – ніби вибухнув Чугайстер, але продовжив вже більш спокійно. – Варвара зараз спить. Я покликав до неї Сонливу, щоб та глянула на її сновидіння. Бо дівчина дуже неспокійно спить. – тут Чугайстер замовк, думаючи, що казати далі.

- Хто така Сонлива? – зацікавився Петро.

- Сонлива — така маленька біла жіночка, – почав пояснювати Костій, поки Чугайстер збирався із думками, – що вміє непомітно потрапляти у сни інших істот, та інколи може взяти із собою когось. Коли треба. – Костій Безсмертний глянув на Чугайстра очікуючи продовження його розповіді.

- Так, Сонлива заліза у сон Варвари. Та нічого доброго там не побачила. – Чугайстер зморщив лоба. – Відьми вирішили познайомитися із нею, та знайомство у них не склалося.

- Як познайомитися? – здивувався Петро. – Вона ж спить!

- Так, спить. – Чугайстер невдоволено глянув на хлопчика. – Але ж відьми не живі — то їхні душі. От і приходять у сні. От і до Варвари вони прийшли і всі там перегризлися вже. Варвара хоч і мала, та дуже гаряча. Вона їм сказала, що одразу, коли прокинеться, попалить усі їхні книжки, коли ті не лишать її у спокої.

Костій голосно розреготався. Чугайстра аж пересмикнуло від його нездорового реготу. Петро не зрозумів, чому це так смішно, адже книжки завжди вважалися найбільшою цінністю, у всі часи. Книга несе у собі мудрість, хіба добре, коли ту мудрість спалять?

- Не думаю, що вона так зробить. – нарешті Костій заспокоївся та спробував заспокоїти Чугайстра, обличчя якого було занадто нервовим.

- А всі відьми — впевнені, що зробить. Бо вона руда! Більше того, Варвара отримала всі їх знання! Уявляєш? Усі! Від самої першої, до останньої! – Чугайстер вдарив долонями по столу, так голосно, що у Петра задзвеніло у вухах.

- Хіба раніше було інакше? – здивувався Петро. – Адже це логічно, коли ти отримуєш знання своєї попередниці, а твоя попередниця отримує знання своєї, і так до самого початку. Хіба може бути інакше?

- Авжеж усе інакше! – спокійно, але голосно відповів Чугайстер. – Відьма отримувала знання лише своєї попередниці та й то не всі, а інші знання мала здобути із книжок, які лишили по собі відьми. Варвара ж якимось дивним чином отримала через Ягу зовсім інше. Вона здобула всі знання!

- То це Яга винна чи Варвара? – запитав Петро.

- Хто його знає? – відмахнувся рукою Чугайстер. – Тепер важливо інше — Варварі не дають прокинутись.

- Хто? – Петро аж підстрибнув на своєму місці од здивування.

- Відьми. Хто ж іще? – відповів Чугайстер.

- Хіба вони мають на це право? – Петро не на жарт розгнівався. – Бідна дівчина не обирала такої долі! Хіба вони можуть так із нею чинити? Та хто вони такі!...

- Вони відьми! – перебив Петра Костій. – Ми маємо щось із цим робити. Треба подумати, як зарадити.

- Нема чого думати. – промовив Чугайстер. – Петро має піти із Сонливою у сон Варвари. Він єдиний, кому дівчина довіряє. – тепер Чугайстер уважно дивився хлопчику в очі. – Ти маєш переконати Варвару відмовитися від думки, про знищення книжок. Інакше відьми її не випустять.

- А що коли вона просто зробить вигляд?... – та Чугайстер не дав Петрові договорити.

- Вона має не думати про це! Відьми читають її думки. Вони живуть у її думках.

Чугайстер, Петро та Костій Безсмертний вийшли із зали та відправились до Варвари.


Шлях до королівства орденів - зміст