Розмова. Частина 3.

Петро їв та розмірковував як почати розмову. З чого почати? Із того, що він знає ким насправді була його мати? Чи з того, що він підозрює Костія у змові із його батьком? Бо саме про це Петро й думав у першу чергу. Коли батько знав, як назвуть хлопця, а Костій наполягав саме на його імені, значить, вони були у змові. Але що та змова значила для Петра? Чи було то добре, чи, може, погано? Чи може його мати просто встигла сказати його батькові, як збирається назвати сина? Чи знає про щось Чугайстер? І як починати розмову з Костієм, коли Чугайстер нічого не знає?

- А ви знали мого батька? – нарешті спромігся почати з чогось Петро, звернувшись одразу до обох.

- Ні, ні, ми ж вже тобі казали. – дуже впевнено захитав головою Костій.

- А я знаю, що знали. – Петро вирішив трішечки прибрехати, хоча сам вірив, що каже правду.

- Від кого це? – розплющив свої здивовані очі Костій.

- Невже ти бачився з батьком? – підвів брови од здивування Чугайстер.

- Він лишив мені подарунок у кімнаті. – й Петро дістав з під столу сумку, яка була перекинута через його плече. – З дарчим написом. – уточнив хлопчик, але сам напис показувати не став.

Чугайстер зморщив лоба та невдоволено глянув на Костія, який, у свою чергу звів губи у трубочку та перелякано вилупив очі, не знаючи що й казати.

- То й що! – нарешті вигукнув Костій піднявши долоні догори. – Хіба твій батько не міг лишити тобі маленький дарунок?

- Якось це не в’яжеться із тим, що він кинув мене і мою матір. – вперто промовив хлопчик.

- Може ти хочеш нам щось пояснити? – Чугайстер звернувся до розгубленого Костія глянувши на того таким жорстким поглядом, що на якусь мить Петрові здалося, ніби волосся на Костієвій голові заворушилося.

- Не хочу! – вперто, але вже не так впевнено відповів Костій.

- А якщо добре подумати? – із цими словами Чугайстер став підніматися з-за столу та від його величі й грізного тону Костій весь аж зблід.

- Так, так, я підклав ту сумку сьогодні на постіль! – нарешті не витримав Костій. – Так, твій батько передав її тобі через твою маму, не особисто мені. Так, я його знав, але хто він – не скажу. Взнав я про це не одразу, а лише коли побачив тебе. Бийте мене, ріжте — не скажу хто він! Не маю на те права. Робіть зі мною що завгодно — лякайте, вбивайте… все рівно не скажу. – й Костій вперся у спинку лавки, міцно схрестивши руки на грудях. Хто ж знав, що цей хлопчик буде рити так глибоко? Чому ж він просто не став собі тихенько радіти подарунку від рідного батька?

Чугайстер сів, відверто здивувавшись від того, що промовив Костій.

- Мене, поки що, не цікавить хто він. – нарешті Петро міг говорити відверто, про те, що дійсно його турбувало. – Як вони розійшлися? – Петро глянув прямо в очі Костія й нахилився над столом, щоб той зрозумів – хлопчик не відступиться допоки не дізнається усю правду.

- Добре, добре. – спокійно мовив Кості Безсмертний та опустивши руки, ніби здаючись, почав розповідь. – Він не зовсім кинув твою матір. Тобто, він пішов від неї, але… – Чугайстер дивився на Костія й слухав його так само уважно, як і Петро. – Просто так склалося… Розумієш, твоя мати була Гіаною. Не всі знають усю правду про цих створінь. Вони напів-люди напів-чудовиська. Він знав. Але біда в тому, що ще й книгу із собою прихопив. Це була суто жадібність до влади.

- Що ти кажеш? – розлючено й здивовано мовив Чугайстер.

- Він каже правду. – захистив Костія Петро.

- Ти знаєш? – здивувався Костій Безсмертний.

- Так, я прочитав у своїй книзі, про те, що Гіани вбивають своїх чоловіків після того, як народжують від них дитину.

- Так, так, – закивав головою Костій. – Але вони не просто вбивають чоловіка, вони випивають усю його кров.

- Невже я тримаю у себе в замку такі страшні створіння? – злякано прошепотів Чугайстер.

- Ти тут створив прихисток і для більш небезпечних істот, ніж Гіани! Як ти вважаєш, чому усіх твоїх гостів розшукують по всьому королівству, щоб засадити у Підводдя? Бо вони вкрай небезпечні! – розреготався Костій. – Так от, твій батько знав таємницю Гіан. Хто ж захоче вмирати по власній волі? Але й твоя мати не хотіла вбивати його та вірила у те, що може змінити свою долю. Саме тому вона віддала книгу твоєму батькові, щоб не мати змоги із її допомогою знайти його. Віддала — адже просто так забрати у неї книги він би не зміг. Хоча твій батько й думав, що краде книгу. Бо Гіана не заспокоюється, поки не вбиває батька своєї дитини. Твій же ж батько був дуже сильний чоловік, й зумів прикувати книгу в Підводді чарівними ланцюгами, щоб та не змогла втекти до своєї володарки. Більш того, для твоєї матері був створений шлях, вже тоді, коли усі шляхи були запечатані у Вежі Суму. Шлях що вів до України. Авжеж, ідея ця належала вже твоїй матусі. Той шлях, після її переміщення на Україну, мали помістити у будинок, який, на-жаль, невдовзі став твоїм домом. Шлях мала оберігати людина, що знається на збереженні шляхів, щоб колись віддати його тобі.

- Невже той шлях був написаний вже після того, як запечатали Вежу? – Петро схопився за це, як за соломинку.

- Так, так, не перебивай мене! – буркнув Костій. – Твоя мати думала, що коли вона народить тебе у тому світі, без книги та способу дістатися до твого батька... що вона трохи по-біситься, а потім, може заспокоїться. Та, на-жаль, вона розуміла, що скоріше за все ніколи вже не побачить коханого чоловіка. Але вона дуже сильно кохала його, тому була згодна ніколи не бачити, лише б не вбивати. Вона не хотіла позбавляти тебе батьківської любові, тому й лишила тут кімнату для тебе, а в Україні шлях додому. На жаль, Марія не казала нам із твоїм батьком усієї правди. А правда була у тому, що вона давно знала усю правду! – тут Костій глибоко зітхнув. – Вона знала, що помре при пологах, коли книга буде не з нею. Та знала й про те, що коли книга буде із нею, і коли вона лишиться у цьому світі — вона вб’є твого батька. От і все.

Настала довга тиша. Чугайстер опустив голову донизу, очі були його сумними, а обличчя — блідим. Петро почув те, що хотів почути й тепер вже до скону зажадав побачити батька. Та його непокоїло ще одне питання.

- Хто написав той шлях? – запитав він Костія, але той лиш трохи усміхнувся у відповідь.

- Хіба ти не здогадуєшся? – промовив Чугайстер. – Хіба ти не здогадуєшся чому Костія Безсмертного засадили у Підводдя? Бо він один із тих, хто вміє писати шляхи. Він написав шлях не дивлячись на заборону, бо лише він міг таке утнути. За написання шляху король карає смертною карою. А Костій — Безсмертний! Що йому поробиш? – й Чугайстер широко посміхнувся. – Тому його й засадили у Підводдя, щоб більше не писав шляхів! Як же ж я раніше не здогадався, за що його там замкнули!

- Дуже був зайнятий своїми оранжереями та смертоносними гостями. – буркнув Костій.

- А Яга знала? – запитав Чугайстер.

- Вона була дуже зайнята своїми шаленими книжками.

- То якщо ви вмієте писати шляхи, – звернувся Петро до Костія. – і коли ви вже писали шлях до України…

- Ні, ні хлопче! – почав відмахуватися руками Костій.

- Але чому?! – збуджено випалив Петро.

- Бо піти звідси за допомогою книги можна лише через залу, якою ви сюди прийшли. І я зовсім не хочу знов зсихатися у Підводді. – серйозно пояснив Костій Безсмертний.


Шлях до королівства орденів - зміст