Невдача

Довго чекати відьму Тарасові не прийшлось, бо вже з самого ранку Яга відчинила двері та й увійшла до хати, озираючись навкруги. Вона щось відчувала, присутність чогось нового, невідомого. Але не могла зрозуміти що то є. Тарас побачив як відьма стоїть біля дверей та роздивляється хату. Він непомітно заховав Справедливість під подушку, де вже лежала книга, та підвівся з дивану.

- Добрий ранок. – привітався Тарас з Ягою.

- Добрий. – відповіла відьма глянувши на хлопця, та й далі стала витріщати свої очі навкруги. – Що тут у вас сталося поки мене не було? – нарешті запитала вона Тараса, серйозно дивлячись у його очі.

- Та ніби нічого. – відповів хлопчик та схопивши свої речі в руки нахилився до подушки, так, щоб Яга не помітила, та діставши звідти чарівну паличку заховав її у шмаття.

- Я перевдягнуся. – мовив Тарас й вишмигнув у відчинені двері за Ягою, не чекаючи її відповіді.

Тарас побіг до лазні. Він зачинився всередині й став хутко перевдягатися, ледве-ледве заховавши Справедливість за широким червоним поясом збоку, так, що та стирчала знизу й підпирала його ногу. Добре, що у хлопців стегна не такі широкі, інакше б він ніяк не зміг сховати паличку, бо та була довша за пояс.

Коли хлопчик повернувся до хати Яга сиділа за столом й пила чай.

- Сідай коло мене, будемо чаювати. – вона поманила хлопця рукою та вказала на місце навпроти себе.

- Дякую. – мовив Тарас зручніше всівшись, так щоб паличка не зламалася, та взявши чашку чаю яку налила йому Яга.

- Розповідай, я ж бачу – в тебе за поясом схована якась сила. – спокійно мовила Яга, а Тарас аж зблід од тих слів. Отже домовик не брехав, коли казав, що заховати паличку від Яги не вдасться. – Розповідай же ж. Не тягни час, бо в нас його мало, треба рушати у дорогу.

- У дорогу? Куди? – здивувався Тарас, та ще він сподівався, що зможе відволікти Ягу від непотрібної для нього розмови.

- Ми всі переїжджаємо звідси в інше місце. Тобі там сподобається. – Відьма дружньо посміхнулась, та глянула у блакитні очі Тараса. – Що в тебе за поясом, синку?

То було не добре. Дуже не добре. Коли вже вона так його назвала – синку. То було якось зловісно, хоча й сказала вона це із посмішкою. Синку — слово як перша ластівка, що прилетіла сповістити про дощ. Про зливу. Про шквал.

- Я не хочу казати. – відверто зізнався Тарас, й на нього глянули вже невдоволені очі відьми.

- Мусиш, синку, мусиш. – все ще спокійно відповіла вона.

- Чому? – не відступав Тарас.

- Бо ти живеш у моєму домі. Я маю знати, що тут діється.

Відьма була права, він на її місці також вимагав би пояснень. Тарас вагався. Вигадати щось не міг, сказати правду — боявся. Хлопчик міцно ухопився за той бік, де була схована його чарівна паличка. Пальці ніби самі зашаруділи у тканині, ніби потонули у ній. А потім Тарас побачив як його рука тримає перед самим носом відьми Справедливість. Тримає міцно, і не думає випускати чи віддавати.

- То от воно що… – Яга була здивована, голос її пролунав тихо, майже пошепки. Очі вперлися у чарівну паличку, й досконало її вивчали. Руки Яги були опущені й не думали до неї тягнутися.

- Це з Дерева Життя… – На якусь мить Тарасу здалося, що все обійшлося, що домовик збрехав, що Яга дружньо дивиться на його скарб та може й радіє.

- Хіба я питала тебе? – голос відьми був вже не таким спокійним, як раніше. Він був їдким та шиплячим, ніби зміїним. – Я лишила Вас лише на день!... – вигукнула вона. – Лише на день! Хіба не можна було просто сидіти вдома й нічого не робити?! – очі відьми палали люттю. – А ти от що зробив! Ніхто не міг, а він зумів! Та й ще в Дерева Життя!

Відьма встала з лавки й попрямувала до своїх книжок. Тараса аж затрусило од того. Все було саме так, як казав домовик. Яга покопирсалася на полицях, викидаючи пискляві книжки на підлогу. Нарешті, знайшовши те, що їй потрібно вона попрямувала до дверей.

- Із хати не виходьте. Навіть і не думайте! – сказала вона стоячи на порозі. – Я до Відьмака, по допомогу. – голос в неї був все той же злісний. – Буду скоро. – й грюкнула дверима.

Тарас не довго сидів на лаві. Хлопчик зрозумів — відьма рушила по допомогу до відьмака саме задля того, щоб разом із ним відібрати у нього паличку. Вже не думаючи, що він робить, Тарас впав на коліна та заколотив по підлозі.

- Кузя! – кричав хлопчик. – Кузя!!!

Сонливий домовик доволі швидко виповз із під лавки та посміхаючись глянув на хлопця.

- Що, впевнився? – пошепки мовив він.

- Допоможи мені втекти звідси! – благаючи промовив хлопчик.

Несподівано двері хати відчинилися, і на порозі знову з’явилася Яга. Відьма злісно глянула на Кузю, а потім на Тараса.

- Кузя, ти що тут вдень робиш? – прищурювала вона свої хитрі очі.

Кузя завмер на деякий час від несподіванки, а потім швидко заповз під лавку й зник під полом. Яга глянула на Тараса, який не знав що тепер йому робити – відьма розбила його останню надію на спасіння.

- Підеш до відьмака зі мною. – різко мовила вона й кивнула на двері, щоб Тарас вийшов.

- Не піду. – вперто промовив хлопчик.

- Підеш. – Яга підійшла до Тараса та й потягнула його за руку до дверей.

Тарас пручався, та відьма виявилася сильнішою за нього. Вона затягла його до ступи, яка майже одразу здійнялася у повітря.

- Я не віддам Вам палички!!! – кричав на все горло Тарас, ніби його різали.

- Дурень! – злісно вигукнула відьма та схопивши його за плечі добре трусонула, ступа ж при цьому завмерла у повітрі. – Хіба ти не знаєш, що володієш єдиною паличкою у цьому світі?

- То й що! Хіба я винен, що Дерево Життя віддало її мені?! – продовжував кричати Тарас. – Хіба винен, що Орден Чар тобі палички не дав?! Хіба винен, що ти не змогла зробити свою навіть власноруч?!

- Ти володієш єдиною паличкою! Єдиною! – повторювала відьма. – В Ордені Чар немає й не було багато тисячоліть жодної – вони втопили всі палички у Підводді ще не знаймо коли! Зробити власноруч паличку можна лише там, де є земля — тут землі немає навіть під водою! А Дерево Життя нікому й ніколи паличок чарівних не давало! Те, що воно може це робити було лише припущенням!

- То й що з того?! – не розумів Тарас дивлячись у палючі очі відьми.

- А те, що поки ти будеш думати як керувати цією річчю, хтось може заволодіти твоєю волею, та через тебе керувати паличкою! Я маю захистити тебе від цього, а відбирати у когось паличку не має ніякого сенсу — вона одразу втратить усю свою силу!

Несподівано Тарас зрозумів, що все, про що казав йому домовик — на щастя невдала, але дуже жорстока, помста.


Шлях до королівства орденів - зміст