Подорож в книзі

Бібліотека стала змінюватися на очах. Стеля ставала все вищою, а з підлоги виринали, і прямували угору величезні стелажі. Обшарпаний палас під ногами став розкішним перським килимом, а вікно щезло, і на його місці з’явилася велика книжкова шафа. Яскраве денне світло змінилося якимось дивним мерехтінням. Воно ніби блукало по кімнаті, яку тепер сміливо можна було назвати залою. Шкільний обшарпаний стіл перетворився в розкішний різьблений, і діти відчули як тепер м’яко стало сидіти вже не на стільцях, а в невеличких кріслах.

- Овва! – пошепки вигукнула Варвара, здивовано витріщаючи очі навкруги.

- Чи може я сплю?... – пробубонів Петро.

- О то не треба було книжку чіпати без нашого дозволу! – роздратовано промовив Тарас і вихопивши із рук Варвари відкриту книгу “Шлях до Королівства Орденів”, закрив. Та нічого не трапилося. Хлопець насупив брови, подумав трохи, поки його здивовані приятелі сиділи з роззявленими від здивування ротами, та відкрив книгу знову.

Петро, Варвара й Тарас знов споглядали як змінюється кімната, уже стеля спускалася на своє місце, а книжкові шафи сповзали вниз, і от уже діти відчули під собою рідні бібліотечні стільці.

- Овва! – знову вигукнула Варвара пошепки.

- Ото книга! Нічого собі! – Петро з жахом в очах дивився як Тарас закриває книгу.

- Що робитимемо? – запитав Тарас у Петра й Варвари, не випускаючи книгу зі своїх рук.

- Але ж ми бачили як Василіса Іванівна її читала! – вигукнув Петро. – Пам’ятаєш? Коли прийшли сюди!

- Так, читала. – Тарас потупив очі в книгу й пригадав, що коли вони прийшли до бібліотеки, Василіса Іванівна дійсно була схилена над розкритою книгою, яку потім їм і віддала.

- Так вона ж бабця! – пискнула Варвара, посміхаючись. – Чи то ви казок не читали? З дорослими ніколи нічого такого не трапляється! На них ніколи чари не діють! А на дітей діють! Давайте знову відкриємо! – Варвара аж підстрибнула на своєму стільці від цікавості та поглянула на Тараса.

- Ні, не відкриємо. – Тарас ще дужче стиснув книгу в руках, остерігаючись, що шалене дівча захоче її відібрати. Та Варвара лише дивилася на нього благаючими блакитними очима.

- Чому? – нарешті спитала вона розчаровано.

- Бо ще зарано. – відповів Тарас й притиснув книгу до грудей. – Треба підготуватися.

- А як? – не заспокоювалася дівчинка.

- Ти з нами не підеш. – сказав Тарас.

- Чому це не піду? – здавалося, що дівча вибухне від гніву.

- Бо мала ще! Та й ми не сьогодні її відкриватимемо, а ми за тебе відповідальні! – пояснив Тарас.

- Так, Варвара, Тарас має рацію. Не сьогодні… треба взяти із собою речі, хто знає, що там нас чекає? А ти ж не тутешня, та й дійсно ми за тебе відповідаємо.

- От ви як! – розлютилася дівчина. – То ви тільки сьогодні за мене відповідаєте! Завтра вже ні! А от як ти віддаси цю книжку моїй бабці, я візьму та попрошу її почитати, та хоч би тут! І сама туди піду! Без Вас! – дівча переводило розгніваний погляд із Петра на Тараса. – Або взагалі зроблю так, що вона загубиться!

Хлопці переглянулися, і обидва зрозуміли, що від дівчини їм не відкараскатись.

- Добре, підеш із нами. – нарешті промовив Тарас. – Краще з нами, ніж самій. Треба зробити список речей, які ми із собою візьмемо.

- А коли підемо? – радісно запитала Варвара.

- От коли зберемо речі, тоді й підемо. Та не сьогодні.

- А що треба із собою брати? – знову спитала дівчинка.

- А чи не забагато запитань? – втрутився Петро. – Зараз нам потрібно взяти три клаптики паперу та три ручки.

- Зараз принесу! – і Варвара зробила знак Петрові, що вона хоче встати. Хлопець випустив її, та дівчина побігла до столу своєї бабусі, щось там взяла, та знов уже сиділа між Петром і Тарасом, із двома ручками, одним олівцем та подвійним аркушем паперу, видраним із середини зошита в клітинку. – Треба розділити на три частини. – Варвара дала хлопцям ручки, лишивши собі олівець і почала ділити аркуш на три рівних частини. Нарешті, коли аркуш був уже поділений та рівно розірваний, вона віддала Петру й Тарасу цілі частини, лишивши собі середину листа із дірочками від скоб. – Я можу взяти щось таке, що вам тут не дістати, отож бо думайте! – і всі стали думати.


Шлях до королівства орденів - зміст