Літати без крил. Частина 6.

Виявилося, що вибратися із Живого Лісу не так вже й просто. Для цього треба було навчитися літати. А робити це Варварі довелось прямо у своєму сні.

- Лише дві відьми, за весь цей час вміли літати без ступи й мітли. – почала розповідь Яга. Тобі дуже пощастило, що обидві зосталися із тобою. – і Яга кивнула у бік Лелі та у бік відьми, чиє ім’я так і лишилося невідомим.

- Їй взагалі пощастило, що вона ще жива. – жорстко промовила Леля.

- Що ж зі мною може статися, у самому Лісі Життя? – єхидно відповіла Варвара на слова Лелі.

- Ліс Життя, дитино, зазвичай забирає життя у тих, хто йому заважає. А у відьом — у першу чергу, бо вони забирають життя в інших. – Пояснила безіменна відьма.

- Певно, цей ліс знає, що я не буду йти вашим шляхом. – Варвара була аж занадто самовпевнена, й відьми нічого їй не відповіли.

- Для того, щоб навчитися літати, треба у першу чергу навчитися дихати. – продовжила розповідь Яга. – Потім — навчитися бачити. А вже тоді — відчувати.

- Чому ж ти не літала сама? – Варвара спитала це у Яги несподівано навіть для самої себе. Дівчина ніяк не могла збагнути, чому літати вміли лише дві відьми?

- Є ще дещо. – втрутилася Леля. – Дещо, невідоме іншим відьмам, а відоме лише нам із Світлою.

- Вам із Світлою? – Варвара не одразу зрозуміла, про кого говорить Леля. Та коли та глянула на безіменну відьму, здогадалася. Отже її звуть Світла. Що ж, доволі незвичне ім’я, як для відьми.

- Хіба ви не розповідали цього іншим відьмам? – запитала Варвара.

- Ні, бо тоді… – Світла чомусь запнулася, та продовжила коли Леля подивилася на неї, ніби не розуміючи у чому річ. – Тоді б інші відьми перестали вбивати рудих, заради продовження життя.

Спочатку Варвара подумала, що недочуває. Потім вона подумала, що чогось не розуміє. Та ясно було одне — Світла чогось недоказала.

- Із чого б відьми, які вбивали рудих заради власної користі, перестали б це робити? – повільно та голосно промовила Варвара до трьох відьом, які сиділи перед нею.

- Ти сама знаєш відповідь. – сказала Яга. – Ти ж отримала усі знання.

- Усі, окрім деяких. – перебила її Леля.

- Це вона має знати, – захитала головою Яга, – я ж знала.

- Дуже важко згадати те, що ти ніколи не пам’ятала. Правда, Варвара? – посміхнулася до дівчини Світла.

І Варвара згадала. Відповідь на її запитання ніби вирвалося назовні з якоїсь невідомої в’язниці думок.

- Ви знали, що є спосіб, що є інший спосіб подовжити життя, але мовчали про це?! – Гнів Варвари був таким великим, що волосся запалало червоним полум’ям так яскраво, як ніколи раніше.

- Так, мовчали. – спокійно відповіла Леля. – Бо ми ж відьми, а не добрі чаклунки.

Після почутого Варвара зажадала якнайшвидше навчитися літати, щоб якнайшвидше потрапити до Смерті й виконати обіцянку дану Лелі. А потім спалити її золоту книгу, знищивши це жорстоке створіння назавжди!

Яга навчила Варвару дихати як дихають птахи. Це було найлегше з усього, що дівчині довелось вивчити. Світла навчила Варвару бачити повітря. Це було складніше, бо Варвара ніяк не могла збагнути, що саме від неї вимагають. Адже повітря прозоре, нащо вчитися його бачити? Виявилося, що повітря не тільки не прозоре, але ще й дуже густе.

Леля вчила Варвару відчувати повітря. Це було надзвичайно цікаво, хоча й доволі складно.

- Ти ж бачиш, у повітрі є безліч створінь! І всі вони живі та швидкі. – Леля впіймала якусь маленьку зірочку, яка пролітала повз вухо Варвари. – Коли б вони не вміли відчувати повітря, ніколи б не літали! Ти ж відчуваєш землю, на якій стоїш?

- Відчуваю, але це ж земля, а не повітря.

- Що ти відчуваєш, коли вдихаєш повітря? – не відступала Леля.

- Відчуваю, як воно потрапляє у ніс. – почала прислуховуватися до своїх відчуттів Варвара. – Потім входить у горло.

- А потім? – Леля зацікавлено підвела брови.

- Глибше… – прошепотіла дівчина.

- Глибше? – посміхнулася Леля. – Воно потрапляє до твоїх легень, а потім, – Леля нахилилась до Варвари й глянула їй прямо в очі. Дівчина ніби занурилася у глибоке озеро, вона не могла поворухнути навіть пальцем, а Леля все продовжувала.

- Потім повітря розтікається по тобі, як живильний еліксир. Воно заповнює своєю легкістю усю тебе, ти стаєш його частиною, як і все живе навкруги. Як дитина із першим подихом, як гілка із приходом весни, як птах…

Варвара не помітила, як повіки її повільно опустилися, й вона вдихнула живе та густе повітря так глибоко, як тільки змогла. Щось сталося тої миті, коли Леля торкнулася своєю рукою очей Варвари. Дівчина відчула легке лоскотання по всьому тілу. Коли вона відкрила очі, то побачила, що знаходиться у Живому Лісі, але вже не лежить на землі, а висить недалеко від верхівок величних дерев.


Шлях до королівства орденів - зміст