Історія Біль-біль-гоє. Частина 7

Після розмови зі Смертю діти знов опинилися у безкрайніх водних просторах. Агіскі мчали їх вже до поверхні на іншій стороні. Біль-біль-гоє міцно тримав їх за плечі, та щойно діти прийшли до тями, різко полетів в інший бік від Агіскі, зірвавши Тараса та Варвару із коней. Він швидко вилетів із води, та почав набирати висоту.

- Якось не дуже зручно... – прошепотів Тарас, бо дійсно було не зручно висіти вхопленим за одно плече пташиною лапою із пазурами. Біль-біль-гоє ніби почув хлопця, та наступної ж миті підкинув дітей угору, та схопив їх своєю широкою спиною із піднятими догори крилами, як у люльку. Сам же птах знову збільшився у розмірах.

- Гарна пташка, розумна. – промовила Варвара посміхаючись, та міцно вхопилася за золоте пір'я Біль-біль-гоє, бо той почав набирати швидкість.

- Куди він нас несе? – майже прокричав Тарас до Варвари, бо летіли вони дуже швидко та вітер свистів у вухах.

- Певно, до замку Чугайстра, бо ж саме там усі наші речі та Петро. – так само голосно відповіла Варвара. А Тарас подумав, як погано, що всі його речі не при ньому, та дещо залишилось в домі у Відьмака. Бо як же він туди добереться? Але Варварі нічого не сказав.

Біль-біль-гоє мчався швидше за вітер. Йому потрібно було облетіти половину цього світу, щоб дістатися до Чугайстерового замку. Птах хоча й мовчав, але розумів, що чим швидше долетить до замку, тим швидше допоможе дітям розбудити Петра. Саме через Петра Біль-біль-гоє й прилетів до Варвари, коли вона блукала Живим лісом. Бо це ім'я птах дуже добре запам'ятав від однієї жінки, що колись взяла з нього обіцянку за невелику послугу птахові. Тоді Біль-біль-гоє був ще молодим, та заплутався у великій павутині Живого лісу. Там жив здоровенний павук, який виходив забирати свою здобич лиши вночі. Павутина його виявилась такою товстою та міцною, що навіть збільшившись Біль-біль-гоє не зумів розірвати її ані своїми цупкими лапами, ані своїм дзьобом. Та птаху поталанило, бо ще до ночі його побачила струнка та прегарна чорнява жінка. Вона прийшла до нього з величезним гострим мечем, ніби знала, куди й нащо прямує. Тим мечем жінка розрубили павутиння, а у знак вдячності Біль-біль-гоє сам, без усіляких умов, запитав, що вона хоче за свій благородний вчинок. Тоді жінка захотіла взяти із нього обіцянку, що коли прийде у Живий Ліс відьма, та буде просити його допомоги для хлопчика на ім'я Петро, він без усіляких вагань прилетить до неї та буде допомагати в усьому, аж допоки цій відьмі не виповниться шістнадцять років. Лише потому птах вирішить сам, чи лишатися із нею й далі, чи летіти в своє вільне життя.

Поки Біль-біль-гоє згадував своє минуле, промайнуло багато часу, та на горизонті з'явилися замки. Саме замки, бо ж Чугайстер жив у одному із них, просто недалеко від замку самого короля. Велетенські жовті щупальця так само виринали із морських глибин та викручувалися наче змії. Біль-біль-гоє набрав висоту, щоб не летіти поміж замками, та летів над ними. Скоро стало видно і замок Чугайстра, із широкими сходами та зачиненими дверима. Біль-біль-гоє повільно опустився на сходи, та перш ніж Тарас і Варвара почали злазити із нього, просто швидко зменшився до розмірів горобця, так, що діти ледве не придавили золоту пташку.

- Дякую тобі, можеш летіти куди хочеш. – сказала Варвара, але Біль-біль-гоє злетів та й всівся на плече дівчинки, міцно ухопившись своїми кігтями за її одяг. – Ой, я ж забула! – згадало дівча. – Вхід у Живий ліс у замку, певно, треба тебе туди віднести! То потерпи, маленький, ми маємо спочатку до Петра піти.

- Ти так із ним розмовляєш, ніби він дійсно щось розуміє. – здивовано глянув на Варвару Тарас.

- А він дійсно розуміє, та навіть вміє відповідати! – Варвара образилась, бо Тарас ще не зрозумів наскільки за останній день вона змінилась, та наскільки більшими стали її знання. – Просто не з усіма він розмовляє, та й почути ту розмову неможливо, бо говорить лише подумки.

- Добре, коли ти стала така розумна, це добре. От лише куди ти ці знання в Україні дівати будеш. – Тарас, здавалося, був якийсь сумний. З одного боку, вони хотіли повернутися додому, а з іншого боку, їх справжні пригоди лише розпочалися, вони тільки-тільки отримали від цього світу щось цікаве та незвичайне, і йому ще вчитися та вчитися користуватися чарівною Справедливістю. Як він буде робити це в Україні, в звичайному, не чарівному світі?

Варвара ніяк не відреагувала на слова Тараса, а лише побігла до дверей, щоб відімкнуті їх ключем, якого позичила в Петра. Там до них вже йшли Чугайстер та Костій Безсмертний.

- Ми домовились із Смертю, вона зараз прийде до Петра і врятує його! – викрикнула Варвара раніше, ніж хтось із розлючених зустрічних встиг відкрити рота.

- Ми вже помітили. – буркнув Чугайстер. – Вона сидить біля Петра з Сонливою та чекає на вас. Це ж треба, ніякого здорового глузду! Ніякої поваги до старших! Яке ви мали право давати їй таку обіцянку! Це просто нісенітниця, піти звідси щойно прийшовши й так нашумівши!

- Та вони, певно, так із нею пожартували. – посміхнувся стурбований Костій. – Свого часу я також пожартував зі Смертю, і нічого, дуже гарно влаштувався. Тим паче, Петро ніякої обіцянки їй не давав. От і підуть собі самі, без Петра, та й усе тут.

Тарас і Варвара вже йшли з Чугайстром та Костієм до кімнати де спав Петро. Дійсно, вони ж не могли дати обіцянку за нього, а лише за себе. Отже Петро може залишитись тут, та не йти із ними назад в Україну.

- Але чи ми не порушимо обіцянку, яку дали Смерті, ми ж обіцяли піти усі троє. – звернувся Тарас до Варвари.

- Так, коли підемо лише ми вдвох, то порушимо. Бо ми обіцяли піти втрьох. Та Петру за це нічого не буде, якщо він залишиться, а от нам... за невиконану обіцянку... та ще й Смерті. – Варвара підняла брови та глибоко зітхнула.

- А що буває, коли не виконуєш обіцянку? – Тарас дійсно не знав, що за це буває, адже він давав слово Принцу, а не обіцянку, та й те не знав, що буде, коли він свого слова не виконає.

- Той, кому ти даєш обіцянку, і не виконуєш її, забирає у тебе найважливішу в твоєму житті річ. – сказала Варвара.

- Ну, речі це неважливе, добре, що не здоров'я, чи не життя. – заспокоївся Тарас.

- Так, це було б неважливо, якби ти ще не отримав Справедливість, наприклад, а я ті кляті книжки, які хочу знищити. І якщо Смерть забере в мене ті книги, відьми які написали їх, завжди і постійно будуть сидіти в моїй голові! – розлютилася Варвара, та й Тарас одразу ж замислився та занудьгував. Віддавати комусь Справедливість він якось зовсім не хотів.

- Доведеться вмовляти Петра... – лише й промовив хлопець.


Шлях до королівства орденів - зміст