Домовичок

На дворі було холоднувато й діти одразу збадьорились від того. М’які зелені правліо рвалися з червоних кущів дуже легко. Та було їх забагато, бо коли Тарас і Варвара назбирали повні миски, на кущах ще лишилося багацько зелених квіток. Тарас не розповів Варварі про властивості правліо, бо тоді б довелося порушувати слово. Він лише запитав у дівчини, чи не знає вона, що то за квіти. Виявилось, що Варвара з’їла по приїзду вранці з правліо ще й декілька червоних зірочок, які їй підсунула відьма. Певно стара хотіла впевнитись у тому, що дівча справді з України, й що у неї дійсно руде волосся. Бо потім Яга сказала Варварі, що не дуже вірить королю.

- Може вона й мені щось таке підсуне? – зробив припущення Тарас.

- Та ні. – відмахнулася дівчинка. – Вона тебе одразу б цим нагодувала.

Тарас і Варвара сиділи на ганку й милувалися тутешнім краєвидом. Взагалі-то, сиділи вони на м’якій заячій лапі, що була десь зо два метри завдовжки. Миски з правліо стояли поряд із ними й були майже непомітні у рожевому тумані хмари.

- Нам би до її бібліотеки дістатися. – зітхнув Тарас.

- То вже дістанемось, будь певен. – почала Варвара. – Лише з часом. Може вона й сама нам дозволить?

- Може вони й самі вам дозволять? – пролунав голос Яги з вікна, біля якого сиділи діти. – Бо мої книжки аби кому не відкриваються, вони у мене всі з характером. – Яга вийшла на двір і продовжила, побачивши перелякані обличчя дітей. – Живі вони. Мають очі, руки й ноги та рота. А те, що лежать собі на полицях преспокійно – то лише тому, що вони ж книжки. Що ж ще їм поробляти? – й відьма повела плечима. – То добре, що ви вже зібрали правліо, віднесіть миски в хату й можете готуватися до сну, бо скоро ніч.

Дійсно, день пролетів швидко й цікаво, так, що ані Тарас ані Варвара не помітили плину часу. Коли Тарас розкладав свій диван й діставав з нього подушки та ковдру, Варвара товкла ступою правліо у великій каструлі. А відьма сиділа біля каміну й споглядала.

- Нащо то? – запитав Тарас.

- Для домовика. – відповіла відьма.

- Хіба тут є домовик? – не повірив хлопчик.

- Невже справжній домовик? – очі Варвари стали круглі од здивування, бо дівчинка чула про це вперше.

- Є. – спокійно мовила відьма. – Я підгодовую його раз на тиждень, та він, тварюка, все одно їжу по трошки краде. З хати, бачте, вийти боїться. – Яга насупила брови.

- А чому він з нами не спілкується? – радісно випалила Варвара.

- Бо нічна істота. Лише вночі бродить, а вдень відсипається. Вам же ж спати вночі потрібно. Та й нащо він вам здався? Домовик як домовик… – відмахнулася відьма й більше нічого не сказала.

Варвара і Тарас змовницькі переглянулись та ледве помітно посміхнулись один одному. Може цей домовик щось знає? Може щось підкаже? Може як допоможе їм? Тарас знав, що саме він має побалакати з домовиком, бо Варвара буде спати біля відьми. Тепер стало зрозуміло чому Яга завішує спальну зону й зачиняє двері. Певно, що до вікон домовик не дістається, бо вони таки височенько, а він, мабуть, бідний на зріст. Хлопчик із нетерпінням чекав відходу до сну. Він був певен, що просто так домовик нічого їм не розповість, тому мав дістати брехно із свого рюкзака, усипати його до правліо й гарно розтовкти. Певно, що то не просто так відьма змусила Варвару товкти правліо, бо вони ж і так м’які. Буде дуже погано, коли виявиться, що домовик їсть лише товчену м’яку їжу, бо не може пережовувати тверду. Тоді він не з’їсть брехно і не відповість на Тарасові запитання. Ще потрібно гарно подумати, про що саме його спитати. Тарас ліг на диван й почав думати. Яга дозволила Варварі зайнятися бібліотекою й дівчинка намагалася взяти із полиці хоча б одну книгу. Але ті пищали й хапалися тоненькими, мов нитки, руками за полицю й ніяк не хотіли звідти вилазити. Та Варвара не здавалася й пробувала знову та знову. Відьма ж дістала з скрині величезну червону книгу, всілася за стіл, та й писала щось довгим білим пером час від часу зупиняючись, щоб трошки подумати над тим, що ж писати далі.


Шлях до королівства орденів - зміст